Drang nach Westen?

Вперше за багато років мені, як галичанину, вдалося почути на російських каналах ОРТ і «Россия» схвальне повідомлення про східних католиків, себто про наших українських греко-католиків. Йшлося зокрема про святкування різдва. Московські журналісти повідомили, що разом з святою православною церквою (російською, зрозуміло) різдво за юліанським календарем (7 січня) святкують спільно з істинно православними також браття східні католики та певні протестанти, які на території Росії та СНД дотримуються юліанського календаря. Ну, з протестантами – все зрозуміло. Для них різдво має виключно символічне значення і святкувати вони його можуть і 25 грудня, і 7 січня, і навіть… 32 травня. Для них ці дати не мають жодного канонічного чи ідеологічного сенсу.

Але для православної церкви – святкування різдва саме 7 січня є визначальним, оскільки православні греки, спадкоємці візантійської традиції, святкують різдво уже за григоріанським календарем, себто 25 грудня.

Не оминуло ОРТ і Галичину в період різдвяних свят і показало (звичайно в край негативному відношенні) ситуацію в селі Мусорівці Збаразького району на Тернопіллі, де православні київського патріархату намагалися захопити храм громади московського патріархату. При цьому російські медійники продемонстрували на «всьо інформаціонноє пространство» як мусорівчани прихильники Філарета атакували за допомогою палиць та димових запалів православних односельчан-сабоданівців, називаючи їх «москалями».  При тому чим і як захищалися мусорівецькі «москалі» не відомо, оскільки ОРТ застало їх виключно в молитовному взиванні до Бога. Щоправда захопити храм групі дебелих молодиків-фаларетівців, озброєних підручним сільським знаряддям не вдалося. Напевно православні браття з другого боку теж були не ликом шиті.

На фоні такого релігійного протистояння, Москва в чергове стала на захист УПЦ (української православної церкви). Цікаво, що раніше такі репортажі як правило стосувалися українських греко-католиків, які в релігійній війні на протязі 1990-1995 року забезпечили собі релігійну більшість в трьох галицьких областях. Цей факт Москва час від часу упоминає на переговорах з Папою римським і апелює фактами передачі храмів громадам УГКЦ як порушення дружніх стосунків між церквами «сестрицями» РКЦ (римо-католицькою) та РПЦ (російською православною).

Крім того, Москва наполегливо захищає свої релігійні позиції на території Росії та СНГ, вимагаючи від римо-католиків припинити прозелітизм серед росіян, тобто переманювання російських обивателів в римо-католицьку віру. Москва також вимагає розмежування «канонічних» територій: на території СНД пріоритет має бути виключно за РПЦ, а в країнах католицького світу православні начебто не намагатимуться застосовувати прозелітизму серед тамтешнього населення.

З огляду на те, що греко-католицька церква була створена свого часу як перехідний варіант від православ’я до католицизму, сьогодні можна твердити про те, що з упадком релігійності серед загального населення, місія греко-католиків в просуванні на схід  майже  зупинилася. Свого часу були наміри перетягнути в цю церкву все православне духовенство та мирян Білорусії та Росії. Андрей Шептицький, патріарх УГКЦ, в період першої світової війни був вивезений в Росію, де власне заснував кілька парохій для етнічних росіян. Однак сьогодні греко-католики Білорусі та Росії практично не існують. Якщо і є спільноти, то виключно для українців-галичан. Те саме стосується і греко-католиків на Великій Україні (поза межами Галичини). Всі парохії та церкви стосуються переважно таки галичан. Масового переходу православного українського населення в греко-католицьку віру практично не відбувається. Навіть спорудження величного патріаршого собору у Києві на Лівому березі більше стосується саме галичан, кількість яких у Києві на даний час досить поважна.

І це зрозуміло, оскільки греко-католики можуть вести католицьке місіонерство виключно на так званій «канонічній православній території». Навряд чи греко-католики будуть проповідувати десь в країнах південно-східної Азії, в Африці чи Південній Америці, оскільки католицька Церква там має поважне представництво професійних місіонерів і навряд чи філіппінці або нігерійці посягнуть колись відмінність по суті православної УГКЦ в її єдиній канонічній відмінності від РПЦ  – визнанні примасу (першості) Папи римського. Таким чином католицьке місіонерство греко-католиків серед нехристиянських народів неможливе.

Зрештою, самі греко-католики мало коли переймалися іншими племенами та народами, за виключенням своїх православних по духу братів. Тому греко-католицькі місіонери подаються в південну Європу, в США та Канаду, де відшуковують українців-галичан і таким чином утримують їх в православній традиції та відповідно у греко-католицькій вірі.

Такий підхід власне відкриває нові можливості для РПЦ. Саме тим фактом, що УГКЦ несе православні символи та ідеологію в світ, - зберігається слов’янська православна сутність з одного боку (українські заробітчани не переходять в інші конфесії католицького чи протестантського напрямків), а з іншого боку - відкривається шлях до пропаганди православ’я в світі.

Отже, якщо греко-католики не виконали своєї історичної місії – поширення католицизму на православний Схід, то православний Схід може тепер повернути греко-католиків … в інший бік: вони навертатимуть інші народи до православного світу.

Я відвідав одну греко-католицьку церкву у Філадельфії, де українців серед парафіян стає все менше, але їх місце успішно займають афроамериканці, яких священик з околиці залучає до нашого обряду. І так ситуація спостерігається в багатьох містах США. Особливо там, де українці перепродали свою нерухомість в крупних містах. До речі, довкола української греко-католицької катедри у Філадельфії розкинулися численні квартали афроамериканців та пуерториканців. Українські емігранти звичайно нарікають, мовляв, ми будували за свої гроші наші храми, а тепер чорношкірі починають використовувати плоди нашої праці. Однак християнство відкрите до всіх націй та народів. І ніхто не може позбавити права корейців чи мексиканців у США ставати… греко-католиками.  До речі в мексиканському місті Пуебло греко-католицький священик з США організував цілу спільноту для мексиканців. Тепер вони під українськими рушниками вклякають до образів святого Миколая та святителів Русі рівноапостольних святих Володимира та Ольги.

Отже, якщо московське православіє змінить тональність свого відношення до греко-католиків, укладе з ними угоди про спільну діяльність та працю, не виключено, що галичани здобудуть нову місію – навертати народи світу в руську віру. А вже як московський патріархат зуміє скористатися їхніми плодами залежатиме найперше від економічного стану самої Росії. Якщо росіяни зможуть відновити свій вплив на країни третього світу, то тепер, замість комунізму та світової революції, вони зможуть експортувати народам Африки, Азії та латинської Америки нову ідеологію - православ’я російського зразка. Благо, що греко-католики зуміли зберегти всі ці православні обряди, звичаї, календарні святкування, а найголовніше – здобули гарну назву: Ukrainian Catholic Church, що дає підставу безперешкодно проповідувати серед католицького населення, залучаючи номінальних католиків (таких, що вважають себе католиками через хрещення, не відвідуючи богослужінь).

Можливо новий патріарх УГКЦ (нині діючий кардинал Л.Гузар повідомив про свою близьку відставку), власне, зможе знайти порозуміння з московськими релігійними властями, посприяти об’єднанню українського православ’я і стати місіонером нової доби для католицького світу. Тоді питання прозелітизму підніматимуть вже у Ватикані.

Андрій Микитин, «ОстроВ»